Головна | Вихід
Меню сайту
Розділи новин
Новини [80]
Роздуми на самоті [18]
Оголошення [1]
Вітання [3]
Форма входу
Календар новин
«  Грудень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2009 » Грудень » 20 » Віросвітлянська казка на Андрія
Віросвітлянська казка на Андрія
21:27

Ох, які ж то популярні наші хлопці. Не встигли Михайла відпровадити, як уже Андрій грянув. Не встигши навести порядок в голові від новозмін із крайової ради, випало бути на формаціях друг-приятель «Мандруючи разом». По двох спробах від’їзду нарешті ми утрьох стартували наші мандри.

День перший. 11 грудня. Отець Андрій, наш капелан (ну як же на свято Андрія без іменинника!), мчав нас - Володю Вовчика-Братика і Галю-Левенятко - зі швидкістю антилопи, обганяючи усі перешкоди. І ось Рудно, маленький населений пункт біля Львова, прославлений семінарією, у якій вже на нас чекали заслужені ветерани (Рая і Мілана аж з Москви приїхали!) і першокласки-новачки - віросвітляни України, щоб розпочати чаюванням. І хоч прибуло нас і не з кожного кутика (докарантинилися!), однак наші тридцять з лишнім посмішок стали мільйонною армією веселощів і радості. Перезнайомившись, причому так, що треба було побути на місці сусіда по стільцю, ми вирушили в мандрівку разом. При першій ліпшій нагоді нас підставили: примусили зізнаватися у своїх мріях, професіях, улюблених заняттях, квітах і навіть казках, та ще й у письмовій формі. До того ж малювали ми й свої портрети. А потім ангеликів виготовляли, та не простих, а таких, що для їх оживлення і взлітання руки довелося фарбою мастити. От чистюлі і попалися! Що ми понавитворювали - ні словами не описати, ні в думці не загадати. Але та фарба так усім сподобалася, що ще й гру «Долоньками привітики передай другові» погралися. Гарно руки вмивши, сівши, з’ївши, префайненько помолившись, спатоньки ледве вклалися.

День другий. 12 грудня. День розпочався з того, що до нас постукали і заспівали:
Знаєм, що важко - вставати пора,
Поки ще в кранах є свіжа вода.
Знаєм, що зранку важка голова,
Вставайте, бо прийде до вас крайова!
Галя, вставай, Вовчик, вставай........... Аж поки всі не повиповзали з кімнат.

Цього дня в дальню путь водив нас Мойсей: і на Червоному морі відпочивали (Левеняті аж потеплішало), і на горі Синай найсвятішій побували (а ви собі далі мрійте :-) ). Ділилися у групках усім, що мали і чого не мали, поки все не пороздавали. Довго із натхненням на ангельських крилах літали, до вечорниць завзято готувались. Нарешті розпочалися і збитки, і виступи усіх збиткунів з усілякими танцями (хто з другом, хто з приятелем, а хтось із віником чи шваброю!) і конкурсами і навіть суперпризами небаченими... Словами не описати. Треба було на власні очі бачити і своїми вухами чути! А як ми одні одних по улюблених піснях, казках, мріях і т.д. і т.п. вгадували! Фантастика! А всіх відгадали. А потім знову підстава: запросили на вечорниці, а гостям довелося і квасолю із гречки навпомацки вибирати, і калачики висячі надкушувати (згідно з традицією: як не з’їм, то хоча б понадкушую), і усілякі танці демонструвати... Провідали нас і найсправжніші ворожбити з Австралії і Мексики. Так начаклували, що Володі з Тернополя (а то такий сильний хлопака!) аж недобре зробилося. Але молитвами преподобного отця Томи злих духів із нострадамусів було вигнано, а самі вони молитвами «Віри і світла» переобразилися на прекрасних і люблячих братів наших. Так пізно ми до сну ще ніколи не йшли на таких формаціях. Зате, діставшись першого попавшого ліжка, ми й до п’яти слоненят не дорахували. Тільки найстійкіші, почесні ветерани праці, ще збитки до перших півнів витворяли та всякі ігри грали. Запаси скотчу і туалетного паперу доведеться бухгалтерам списати.

День третій. 13 грудня. Так вже віросвітляни хотіли, щоб до них прийшла крайова, що пісню побудки повторили. Правда з додачею «Петро, Яків, Іван закинули сіті і дівчат наловили», бо і справді, якби крайова так рано не вставала на теплу воду встигати (учіться(!): хто рано встає, тому Бог дає), то з кімнат, зв’язаних міцними залишками сітей, точно би самі дівчата на волю не вибралися. Ну, а далі Андріїв півдня вітали, чого тільки їм не бажали!!! І напутнє слово отця Томи слухали, і доділювалися у групках, і танцювали, і співали, і враженнями обмінювалися. Отут брат Тарас навіть Уляну Куку (хвасталася, що найязикатіша!) переговорив - стільки на вус про кожного з нас намотав і всім розказав!

Та прийшов найгірший момент - розіслання. Так не хотілося розлучатися, стільки приємних слів було сказано одне одному, що аж на обід з тостами і найоригінальнішим ужгородським вином (святе діло) спізнювалися.

Звичайно, ви здогадалися, що усі три дні нас супроводжували свята Літургія, побожні проповіді, прекрасні молитви-інтенції при свічках, чудові відкриточки, пресмачні страви і гарний настрій. Чого варті й семінаристи-зайчики, які за нами і посуд мили, і прибирали (мабуть, ще й досі прибирають). Правда трохи ми не дуже вмитими назад поїхали, та це не страшно: повернувшись додому, обов’язково організуємо свято - День боротьби з ріпою!

А які будуть спогади. Не повірите..! За три неповних дні - 500 фоток (!), і то тільки на одному фотіку! Але найцікавіші кадри ще в процесі обробки - дочекайтеся їх за кілька днів і обов’язково перегляньте!

Помчав нас автобус до Львова. Обійми, прощання, сльози... Але для Вовчика-Братика і Галі-Левенятка свято продовжувалося. Ми слідком за Улянкою Рой (героїня, яка завжди усіх проводжає на поїзди; при потребі звертайтеся) та най-най-найзагартованішими гуцулами-закарпатцями Андрійком та Мішею-Мишенятком (то такі хлопці, що їм лиш би іменини святкувати) до Улянки та й на чай. Але й файних фоток надивилися, і стільки всього з історії нашої пригадали, та й поз’їдали, що могли. Провели гуцуликів на поїзд, а самі так на маршрутці їхали, що аж свій п’ятизірковий готель на Голоско проїхали і назад верталися. Але таки дісталися до най-найтурботливішого отця Михайла, який нам ще й смачні монастирські голубці з кексами у VIP-ресторані замовив, та й вранці до автобуса довести обіцяв. І тут ми вже без задніх ніг, лиш би до подушки!

Ось і казочці кінець, а кому вистачило духу дочитати до кінця - молодець! Ви насолоджуйтеся казкою на Андрія, читайте і перечитуйте, а ми пішли відсиплятися.

P.S. Якщо ми не з’явимося на майстернях, телефонуйте і будіть нас зі сну.
P.P.S. Оленятко, ти вже прочитала, скільки ти втратила, захворівши? Виздоровлюй! Підемо хоч на ролики.
Категория: Новини | Переглядів: 460 | Додав: Tirol | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 2
2 Tirol   (04.01.2010 21:45)
Та-а-а... Стаття справді - казка. respect holiday Досить "кольорово" описано. Навіть атмосфера відчувається.
Галя, а де решта фоток?? В статті пише: "найцікавіші кадри в процесі обробки. Дочекайтеся їх за кілька днів.." Вже пройшло більше, ніж кілька днів huh :)

1 Володя   (22.01.2010 13:41)
Вав є стаття дiйсно гарно було на реколекцiях стiльки спогадiв:)